День пам’яті Чорнобильської трагедії

Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф.

День пам’яті Чорнобильської

трагедії

Міжнародний день пам'яті жертв радіаційних аварій і катастроф відзначається щороку 26квітня (встановлено ООН у 2016 році). Дата приурочена до річниці Чорнобильської катастрофи 1986 року. У цей день ми вшановуємо пам’ять усіх, хто постраждав унаслідок радіаційних катастроф, зокрема найбільшої в історії людства – аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році.

Це дата глибокої скорботи і безмежної вдячності. Ми згадуємо героїв-ліквідаторів, які, ризикуючи власним життям, стримали радіаційне лихо та не допустили ще масштабніших наслідків.

26 квітня 1986 року – День найбільшої в історії людства техногенної катастрофи.

25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС мали експериментально зупинити четвертий енергоблок, щоб вивчити можливості використання інерції турбогенератора в разі втрати електроживлення. Попри те, що технічні обставини не відповідали плану випробування, його не скасували. Експеримент почався 26 квітня о 01:23. Ситуація вийшла з-під контролю. О 01:25 з інтервалом у кілька секунд прогриміли два вибухи. Реактор повністю зруйнувався. Спалахнуло понад 30 вогнищ пожежі. Основні погасили через годину, а повністю ліквідували загоряння до 5-ї ранку 26 квітня. Проте пізніше виникла інтенсивна пожежа у центральному залі 4-го блоку, з якою боролися з використанням вертолітної техніки аж до 10 травня.

 На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 працівників. Під завалами загинув старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук. Удень 26 квітня від опромінення помер наладник Володимир Шашенок. 11 працівників одержали дози опромінення. Від променевої хвороби всі вони померли до 20 травня 1986-го в московській лікарні № 6. Ще 14 осіб із персоналу станції одержали дози, що спричинили променеву хворобу 3-го та 4-го ступенів. Наступного дня після аварії урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1-го і 2-го енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті (так званої 10-кілометрової зони).

У повідомленні КГБ вказується, що станом на 8:00 годину 28 квітня рівень радіації на 3-му і 4-му енергоблоках становив 1000–2600 мікрорентген на секунду, а на окремих ділянках міста – 30–160. У цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку – “Що це позначає?”. Це промовисто свідчить про те, що навіть найвищі посадові особи до кінця не усвідомлювали небезпеки.

На ліквідаційні роботи відразу кинули військовослужбовців. Першими на місце катастрофи прибули кілька десятків солдат і офіцерів полку Цивільної оборони Київського військового округу із приладами радіаційної розвідки й армійським комплектом дезактивації техніки, мобільний загін хімічних військ та окрема рота радіаційної та хімічної розвідки. Загалом у ліквідаційних роботах брали участь військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних родів, медичні частини Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони (ЦО) та МВС СРСР. Влітку залучили військових запасу та вільнонайманих. За неповними даними, участь у ліквідації наслідків брали 600 тисяч осіб. Через опромінення багато з них захворіли.

Пожежні прибували “з голими руками”, без жодних засобів захисту, приміром спеціальних ізолюючих протигазів, через що радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи. Саме вони зупинили ще одну потенційну катастрофу – водневий вибух. Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30–40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйони людей.

Внаслідок Чорнобильської катастрофи в атмосферу було викинуто близько 190 тон радіоактивних речовин. Небезпечні радіоактивні речовини виділялися в навколишнє середовище через пожежу, яка тривала майже два тижні. Населення Чорнобиля зазнало опромінення в 90 разів більше, ніж населення Хіросіми після вибуху атомної бомби.

Радянська влада повідомила про катастрофу через два дні – 28 квітня. Тоді агенція ТАСС лише повідомила, що внаслідок аварії пошкоджено один з реакторів, потерпілим надається допомога, а влада створила урядову комісію. А в друкованій пресі згадки про аварію опублікували лише 2 травня. Після катастрофи на Чорнобильській АЕС у 1986 році великий населений пункт Київської області Прип’ять перетворився на справжнє місто-привид.

Реальна кількість жертв Чорнобильської катастрофи досі невідома. Офіційно, за версією радянської влади, внаслідок вибуху загинули лише двоє людей. Але, як свідчать дані американської розвідки, опубліковані в серпні 2019 року, біля кожного реактора у денний час мало б працювати близько 100 людей, у нічний — 25-30. Оскільки третій і четвертий енергоблоки розташовані поруч, у момент вибуху там могли перебувати близько 70 людей. Судячи зі знімків з місця аварії, усі, хто там знаходився, загинули відразу або отримали смертельні дози радіації.

Щоб запобігти подібним аваріям у майбутньому, наприкінці 1986 року четвертий реактор накрили спеціальним "саркофагом" і Чорнобильську АЕС знову ввели в експлуатацію. У наступні роки відключили інші три реактори. У 2019 році над станцією запустили новий "саркофаг", оскільки старий був уже непридатний.

Чорнобильська катастрофа. Та помилка, яку зробив чоловік, змусила людей заплатити дійсно високу ціну. Тепер людству залишається запам'ятати і засвоїти життєвий урок, щоб ніколи більше не робити необдумані кроки і вчинки.