Село Данило-Іванівка розташоване на південний схід від міста Мелітополя на відстані 12 км, а від центру сільської ради / с.Нове/ - 6 км . В 12 км на захід від села проходить залізниця Харків- Сімферополь, котра має величезне значення для розвитку Мелітопольського району.
В селі чотири вулиці:Зелена, Шкільна, Садова, Зарічна. Теріторією села Данило-Іванівки протікає річка Тащенак, котра бере початок в селі Новомиколаївка.
До Жовтневої революції 1917 року навколишні землі належали поміщику Корнісу. На його землях працювали наймити села Піщане. Вони й стали першими переселенцями на колишні поміщицькі землі й засновниками нашого села.
Це –Данило Іванович Власенко, Марко Артемович Оболенцев, Іван Афонович Федоренко, Килина Матвіївна Тюріна.120 сімей переїхало в маєток Корніса .В будинку оселилося лише 20 сімей решта вирили землянки й жили в них.
В 1929 році організували артіль «Перемога».На честь селянина-наймита, котрий був першим ентузіастом-переселенцем і котрий став головою артілі, село назвали Данило-Іванівка.
Артіль міцніла. Село розбудувалось. В 1927 році було відкрито першу початкову школу. Першою вчителькою була Ганна Йосипівна Шовкопляс.
Після закінчення Мелітопольського педагогічного училища її направили в Данило-Іванівку на роботу. До цього часу сторожили з особливим душевним теплом згадують свою першу вчительку ,котра вклала дуже багато праці в виховання підростаючого покоління. Вдень вона вчила дітей, а ввечері-дорослих.
З 1929 по 1936 роки в селі побудували млин, черепичний завод, зерносховище, контору, ремонтну майстерню, конюшню, свинарник на 200 голів, бобвносушарню, корівник, пробили артезіанську свердловину. Колгосп мав 236 племінних свіней, 170 овець, птахоферму, 40вуликів бджіл. Колгосп купив 4 автомашини.
За ці роки виріс культурний рівень села . Була побудована нова школа, де навчалось уже 270 дітей. В селі було 2 клуби,2 бібліотеки, в фонді яких нараховувалось 1200 книг.
Коли почалася Велика вітчизняна війна, пішли воювати з фашистами і наші односельці. Майже в кожний дім прийшла похоронка. 136 чоловік не повернулися в рідне село з фронтів Великої Вітчизняної.
В боях за звільнення Данило-Іванівки загинуло близько тисячи воїнів з різних куточків Радянського Союзу. Вони поховані в братській могилі встановлено два пам’ятники.
В післявоєнні роки село відбудувалось, помолоділо. Нині історія села змінюється. Після ліквідації колгоспів і розпаювання земель тут створені фермерське господарство «Мрія» і Приватне підприємство “Димура” , багато власників земельних паїв самостійно обробляють землю.
В селі діють магазин, пошта ,ФАП. Культурним осередком є Данило-Іванівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, сільська бібліотека клуб. В бібліотеці налічується близько 10000 тисяч літературних примірників.
При клубі відкрита « Українська світлиця» ,д е господинями стали жінки з фольклорного ансамблю « Веснянка».Фольклорний ансамбль існує з 1972 року. Славиться він на всю Запорізьку область і за її межами.
Учасники ансамблю співають не тільки народні пісні ,а й сучасних авторів. Хітом “Веснянки” стала пісня « Данило-Іванівка» ,яку написав мелітополець, вчитель Данило-Іванвської школи Олександр Максимович Льовкін нині покійний.
День села проводиться кожної осені, починаючи з 2003 року. Приурочене це свято до Дня визволення Данило-Іванівки від німецько-фашистських загарбників.