17 травня — День пам’яті жертв політичних репресій

Ціна волі та національної пам’яті: 17 травня — День пам’яті жертв політичних репресій
Щороку у третю неділю травня Україна схиляє голову в глибокій скорботі, вшановуючи пам’ять мільйонів співвітчизників, чиї життя були безжально знищені або скалічені радянським тоталітарним режимом. Цей пам’ятний день, встановлений на державному рівні Указом Президента України від 21 травня 2007 року, є нагадуванням про страшну ціну, яку наш народ заплатив за прагнення бути вільним, незалежним та самобутнім на своїй рідній землі.
Політичні репресії, масове розкуркулення, штучно організовані голодомори, примусові депортації та позасудові розстріли стали послідовними інструментами геноцидної політики більшовизму, спрямованої на повне упокорення й ментальне винищення української нації. Терор проти українського народу не був випадковим сплеском жорстокості — він супроводжував радянську владу від перших днів її спроб закріпитися в Україні на початку 1918 року.
Проте свого найкривавішого, конвеєрного піку державне насильство досягло у 1937–1938 роках, які увійшли у світову історію під страшною назвою «Великий терор». Запустивши механізм тотального винищення через таємну постанову Політбюро «Про антирадянські елементи» та операційні накази НКВС СРСР, партійна верхівка прагнула ліквідувати будь-яку потенційну опозицію, залякати суспільство та докорінно змінити національну структуру України.
Жертвами цього нелюдського соціально-політичного експерименту стали понад 4,4 мільйона українців. Тільки за короткий період «Великого терору» радянські каральні органи без належного суду й слідства винесли та негайно виконали понад 681 тисячу смертних вироків. Під удар потрапив увесь цвіт нашої нації: видатні вчені, громадські діячі, духовенство, військові та мільйони працьовитих, незалежних селян, яких таврували як «куркулів». Тоталітарна машина діяла з витонченим цинізмом, запровадивши принцип колективної відповідальності: дружини та чоловіки так званих «ворогів народу» підлягали автоматичному ув’язненню в таборах, а їхніх неповнолітніх дітей силоміць вилучали з родин, відправляли до спецзакладів і позбавляли навіть права носити власні прізвища.
Найбільшою відкритою раною тих страшних подій на мапі сучасної України є Биківнянський ліс під Києвом. Протягом 1937–1941 років ця територія використовувалася органами НКВС як об’єкт «спеціального призначення» для таємного поховання людей, розстріляних у київських в'язницях. За оцінками істориків, у братських могилах Биківні свій останній спочинок знайшли від декількох десятків до понад 100 тисяч невинно замучених громадян. На сьогодні завдяки зусиллям істориків та Галузевого державного архіву СБУ встановлено й викарбовано на меморіальних стінах понад 18,5 тисяч імен жертв, серед яких були не лише українці, а й представники численних етнічних меншин.
Паралельно з внутрішнім терором відбувалося планомірне винищення української культури далеко за межами батьківщини. Символом цієї трагедії стало урочище Сандармох у далекій Карелії, де восени 1937 року кати НКВС розстріляли цілу плеяду українських митців та інтелектуалів — творців Розстріляного відродження. Серед них були геніальний режисер Лесь Курбас, поети Микола Зеров і Марко Вороний, письменники Валер'ян Підмогильний, Микола Куліш та десятки інших творців, які могли б вивести українську культуру на світовий рівень. Разом із ними радянський режим намагався поховати саму ідею української державності та самобутності.
Сьогодні, у 2026 році, ці історичні уроки відгукуються в серці кожного з нас особливим, гострим болем. Ми чітко усвідомлюємо безпосередню тяглість злочинів: сучасна Російська Федерація повністю перейняла і модернізувала методи радянського терору. Фільтраційні табори, масові катівні на тимчасово окупованих територіях, примусова депортація українських дітей на територію Росії, викрадення активістів, журналістів і представників місцевого самоврядування — все це пряме продовження політики НКВС. Нащадки сталінських катів знову намагаються розв'язати «українське питання», ведучи геноцидну війну з метою повного знищення нашої національної ідентичності та незалежної держави.
Самі факти історії доводять: непокаране зло завжди повертається і масштабується. Радянський Союз свого часу не пройшов через міжнародний трибунал, аналогічний Нюрнберзькому, а його злочини проти людяності були замовчувані та завуальовані. Саме ця безкарність породила сучасний рашизм, який використовує ті самі криваві інструменти у XXI столітті. Тому пам’ять про жертв політичних репресій є не лише даниною минулому, а й нашою важливою ідеологічною зброєю та моральним зобов’язанням перед майбутніми поколіннями українців. Ми зобов'язані вистояти, перемогти та домогтися справедливого суду для новітніх воєнних злочинців.
З нагоди Дня пам’яті жертв політичних репресій закликáємо кожного жителя нашої громади, колективи підприємств, установ та організацій долучитися до загальнодержавних скорботних заходів. У цей день ми просимо: Приспустити Державні Прапори України з траурними стрічками на будівлях усіх державних установ та органів місцевого самоврядування. Утриматися від проведення будь-яких розважальних заходів, концертів, гучної музики в громадських місцях та в ефірі місцевих медіа. О 16:00 долучитися до загальнонаціональної хвилини мовчання, зупинивши роботу чи рух, щоб віддати шану мільйонам загиблих співвітчизників.Увечері запалити на своєму підвіконні Свічку Пам’яті, яка стане символом нашої спільної скорботи, непохитної національної єдності та віри у невідворотну перемогу світла над тоталітарною темрявою.
Ми пам’ятаємо кожне ім’я, кожну зламану доль і кожну невтішну сльозу. Пам’ять про замучених предків додає нам люті та сил у теперішній священній боротьбі за право бути господарями на власній землі.
Вічна і світла пам’ять усім невинно убитим та закатованим. Сили, стійкості та єдності нашому народу. Слава Україні!